Послухати його лекції й отримати стимул до дії чи навчання збираються повні зали. В Україні, США, Німеччині, Росії, Литві, Латвії, Естонії, Вірменії…  

Георгій Георгійович очолював Управління стратегічних ініціатив у Адміністрації Президента України. А ще він пише книжки, збирається робити анімаційні фільми й допомагає перемагати в політичних кампаніях. Нині викладає в Національній академії державного управління й Маріупольському державному університеті.

«ПіК» поцікавився в Георгія Почепцова: як сконструювати майбутнє держави? Які нові люди для цього потрібні? А ще – з чого починати і які проекти допоможуть «зробити» таких людей?

– Усе частіше зустрічаю термін «конструювання майбутнього». Студентські організації, групи в соцмережах розігрують сценарії виходу з кризи й віртуальні «битви» в  геополітиці. Це шарлатанство? Чи ми справді можемо конструювати майбутнє?

 – Можемо! Нематеріальні речі чудово конструюються. У світі три типи структур займаються дослідженням майбутнього: великі корпорації (наприклад, «Шелл»), військові (зокрема, міністерства оборони США й Великобританії), держави в  енергетичних проектах. І досліджують дуже успішно. Наприклад, фірма «Шелл» дала більш точний прогноз розпаду СРСР, аніж ЦРУ.

«СКАЛЬПЕЛЬ» ДОВЖИНОЮ 15 РОКІВ

       – Уявімо, що ми модернізуємо країну. Які нові люди потрібні для нової моделі? Які великі проекти могли б допомогти «зробити» цих людей?

      – В історії СРСР нових людей робила індустріалізація, атомний і космічний проекти. Американський атомний проект також планувався, щоб отримати новий тип працівника. В селищах, де вони жили, обов’язково мала бути бібліотека. Великий проект – це проект за межами сьогоднішніх потреб, проект побудови майбутнього.

Наприклад, американці нині вивчають покоління-2020 – щоб мати уявлення, яким буде світ через десять років. Крім того, їхні військові вчені працюють над так званим «форматуванням майбутнього під потреби національної безпеки». За десять років світ буде відформатований зовсім інакше! Наприклад, зміниться тип мусульманської сім’ї (що важливо для усунення тероризму). В Пакистані, наприклад, батьки, які віддали дівчинку до школи, отримують два літри олії. Дві дівчинки – чотири літри! За десять років ці дівчатка підуть до університетів, отримають освіту й матимуть зовсім інший світогляд. Я сказав би, що люди працюють зі «скальпелем» довжиною п’ятнадцять років! А наш уряд має бачення майбутнього країни максимум на два роки вперед. В Україні поки що немає великих проектів, які допомогли б «зробити» нових людей і нове майбутнє.

НЕМА ЧАСУ НАЗДОГАНЯТИ! ТРЕБА «ПЕРЕСКАКУВАТИ»

Ми «програли» інформаційну фазу розвитку. Тому вже не маємо часу на розробку своїх концепцій з невідомо якими результатами! Але це не означає, що ми приречені «торгувати брязкальцями». Ми повинні «зрізати» шлях і «перескакувати» через фази розвитку. І зайнятися безпосередньо майбутнім: в першу чергу, розвитком нанотехнологій. Саме на це повинні орієнтуватися освіта (починаючи зі школярів-першачків!), книгодрук, науково-популярні журнали, фільми й передачі на телебаченні.

НОВУ ЛЮДИНУ МОЖЕ «ЗРОБИТИ» КІНО

      – Науково-популярні фільми? Розумні передачі на телебаченні? Ми говоримо про майбутнє чи про фантастику?!

– Все залежить від мети розвитку. Телебачення справді  продає нас рекламодавцям, живе продажем живих душ, роблячи з них мертвих.

Нову людину може «сконструювати» кіно. У тридцятих роках, наприклад, потрібні були трактористи. І після фільму «Трактористи» їх таки більшало. Нами управляють наші мрії! Нині те, над чим сміятимуться, плакатимуть й ким захочуть стати підлітки в найближчому майбутньому, «планує» Голлівуд. Якщо ми не продукуємо своїх мрій, то живемо чужими. Якщо не бачимо власного майбутнього, то будуємо чуже… Саме цим ми й займаємося – будуємо чуже майбутнє.

 – Як нам збудувати власне? Як сконструювати національну ідентичність, «зшити» в одне ціле дві України?

          – Це можна робити, тільки якщо працювати на щабель вище, конструювати нову ідентичність на основі тих двох, які є. Найгірший «мінус» нашого суспільства – відсутність зв’язку. Різні герої, письменники, історії, фільми, в результаті – різні цінності й різні люди. Потрібно створювати зв’язок між об’єктами нематеріального світу. І програмувати нову реальність!  

– Чи можна сконструювати заможність?

– Сьогодні ми конструюємо не заможність, а бідність… Маємо слабкі школи, дуже мало книжок, не навчаємо дітей володіти своїми емоціями. Наприклад, не лізти в бійку, не жити за законами вулиці. Це дуже важливо. Гарвардський університет, наприклад, розробив програму «Стримайся!». Якби подібну програму «запустити» на рівні всього суспільства – результати були б вражаючими.

До речі, заможність напряму залежить від освіти. А освіта – від читання.

      – Читання – «ключик» до успіху?

– Один із «ключиків»!

Візуальний світ телебачення і кіно не надто придатний для передачі знань. «Деінтелектуалізація» (я іноді кажу прямо: «дебілізація») є проблемою всього світу. І особливо – нашою. Без уваги суспільства й держави до книги ми втрачаємо можливість навіть не продукувати нові знання, а просто розуміти їх.

Багато країн, зокрема, Англія та Чехія, розробили спеціальні програми повернення дітей до читання. Наприклад, англійський школяр повинен за рік прочитали півсотні книжок (вони є в бібліотеці!). В Чехії за прочитану книжку дитина отримує два віртуальних євро, які накопичуються в спеціальному «гаманці».

          МІЛЬЯРДЕРИ ХОЧУТЬ… ПОДІЛИТИСЯ

 – Отже, саме час конструювати заможність. На державу розраховувати не доводиться… Хто має це робити?

          – Нині треба думати, що можна зробити поза державою. Вона відсторонилася від освіти, науки й культури! Всі ці сфери «кинуто» напризволяще.

Шукати порозуміння варто не з державою. Наприклад, західні мільярдери нині заявляють про наміри віддати половину статків на благодійність. Тобто на Заході буде додатковий ресурс саме на розвиток освіти, науки й культури.

– Але цей ресурс буде на Заході… Який інтерес їхнім мільярдерам піклуватися про нашу заможність?!

– Ніхто не хоче мати бідних сусідів. Так і заможні країни хочуть бачити поруч із собою більш стабільний і прогнозований світ.

– Які світові способи «вирощувати» розумну молодь  варто перейняти нам?

– І японці, й американці працюють з «головами», бо зрозуміли, що саме це – основний ресурс країни. В японській середній школі діти разом навчаються три дні, а решту тижня школа дає відмінникові ті предмети, які той хоче вивчати. Учень п’ятого класу за бажання може слухати курс квантової фізики! Американський університет має окремий коледж відмінників, яким читають лекції кращі професори. Потім із цих підлітків «виростають» аспіранти й доктори наук.

ІНДИВІДУАЛЬНЕ МАЙБУТНЄ: ДЛЯ АРИСТОКРАТІВ І НЕ ТІЛЬКИ

– Чи можна сконструювати індивідуальне щасливе майбутнє? Чи є вже консультанти з цього питання?

– У російського політтехнолога Єфима Островського є цікава ідея. Він вважає, що не буває аристократії в першому поколінні. Аристократія спирається на досвід батьків і дідів, тобто це передача досвіду. А також наявність цілей, які працюватимуть на сто-двісті років наперед.

Але це аж ніяк не означає, що аби бути розумним і успішним, треба бути онуком аристократа. Кожен, хто хоче мати гарне майбутнє, може починати працювати над цим уже сьогодні. Ставай «конструктором»: навчайся, працюй!

–  Професійний успіх передбачає гідну оплату праці. Коли наша заробітна плата цікавитиме українську владу й, умовно кажучи, олігархів?

 – Коли американці конструювали суспільство споживання, то, окрім масового виробництва і масового споживання, вони повинні були вирішити проблему заробітної плати. Людям потрібні гроші, щоб купувати нові й нові речі! Наші олігархи (які постачають на світові ринки хімію й металургію) не цікавляться внутрішнім ринком і заробітною платою українців. Вони ж заробляють гроші не в нашій країні…

      – Світові медіа постійно пишуть про майбутнє (дослідження, наукові проекти тощо) й навіть мають однойменні рубрики. Як зацікавити наші ЗМІ припинити «ремиґати» інтриги навколо політики?

       –  Коли ми хвалимося кількістю медіа, то забуваємо сказати, що в нас їх більше, ніж у деяких європейських країнах лише тому, що вони існують на політичні, а не економічні кошти. В нас це політико-економічний бізнес. Тому він не адекватний стосовно інтересів людей і суспільства. До речі, це стосується й телебачення. Без політичних грошей його не було б.

    – Чи можливо в Україні взагалі поставити цілі розвитку?

   –  На даному етапі таких цілей немає. Йде феодалізація, регрес розвитку. Ми впевнено рухаємося в зворотному напрямі, не можемо навіть вийти на рівень 1991 року щодо ВНП. Можливо, це пояснюється відсутністю еліти. Адже еліта – це не ті люди, які ставлять винятково грошові цілі.

ОРГАНІЗАТОР ОЛІГАРХІВ

    – А що пропонують учені з інших країн?

   – Російський політтехнолог Єфим Островський, наприклад,  у ролі «організатора олігархів» підтримує фантастику і конкретних фантастів. Він пропонує розгорнути освітні програми для дітей мільйонерів і з допомогою дітей повернути цілі в голови їхніх батьків, бо вони не мають цілей… Американці, англійці та французи планують ввести в суспільство керований вибір, що повинен підштовхувати людей до правильних рішень, наприклад, здорового способу життя.

     – Як змусити уряд запроваджувати новації?

      – Це дуже непросто. Без нової інноваційної культури наші голови є і будуть повернуті назад. А українська бюрократія не відчуває тиску, боротьби за виживання, тому може нехтувати новаціями.

До речі,  англійські та французькі вчені помітили, що зростання ВНП не означає збільшення відчуття щастя. Тому вони ввели досягнення щастя до державної статистики.

Не можна розвивати економіку, якщо це не приносить щастя людям! Треба шукати суспільні механізми, котрі породжують цей стан. Виявилося, що підґрунтям таких механізмів є людське спілкування. Тому держава підтримує асоціації та громадські організації низового рівня, в яких громадяни спілкуються і спільно вирішують якісь питання.

        – Що буде, коли «конструювати» всерйоз почнуть «не ті» люди? І захочуть влаштувати покірне і злиденне чи, навпаки, войовниче й агресивне суспільство? 

       – Ця загроза є. Особливо тому, що деякі мільярдери націлені саме на ті проекти, які не хочуть розвивати держави. В таких нішах може ховатися «бомба уповільненої дії».

МУЛЬТИКИ І ПОЛІТИКА

         – Чи можливий позитивний сценарій для України? З чого Ви почали б «писати» цей сценарій?

– Всі ми сподіваємося на позитив, бо період негативу надто затягнувся… Україну вбиває політика, яка не дає можливості творити єдиний проект, бо політичні гравці мають протилежні інтереси!

Об’єктивно треба починати з освіти, «продукувати» хоча б невеличку частину випускників, які знають нові предмети і мають нові ідеї. Потрібні мінімум п’ять університетів найвищого рівня, випускники яких могли б у майбутньому керувати державою.

Треба запускати хоча б один спільний для всіх регіонів України інформаційний потік, у якому будуть дитячий і дорослий науково-популярні журнали, переклади найяскравіших книжок, нові магістерські програми. Потрібен хоча б один якісний телеканал – з іншими героями, іншими фільмами, що в результаті виховає іншого глядача.

Позитивний сценарій може виникнути тоді, коли ми дивитимемося на відстань десяти, а подекуди й ста років уперед.

        – Який Ваш особистий досвід конструювання майбутнього? І, зрештою, що для цього «прекрасного далекого» є більш важливим: політика чи анімаційні фільми й дитячі книжки?

         – Конструювання повинно мати замовника. Якщо це нікому в країні непотрібно, то не буде ніякого конструювання…

Анімаційні фільми – це далеке майбутнє. Я робив їх у радянські роки й маю намір робити знову. Нині співпрацюю з двома студіями. І повертаюся в дитячу літературу!

Все закладається в дитинстві. Ми всі виросли з хороших мультфільмів, у яких є добрі герої  і благородні лицарі. Ці фільми ми (і наші онуки!) з радістю дивимося знов і знов. Можете називати це політикою. Я вважаю, що така «політика» – найважливіша.