Олеся Новосад

            Герої без масок.

           Сценарій    документального фільму

  Ранок. Вулиці міста Львова. Перші перехожі. Двірники прибирають вулиці. Продавці відчиняють свої крамниці. Водії мчать у маршрутках.

Ведучий їде в місто у маршрутці. Його обличчя не видно, тільки руки, які тримають у руках камеру. В салоні автобусу ще немає тісняви. Дехто навіть з цікавістю дивиться, що їх знімають, а дехто незадоволений. Виходить в центрі міста коло пам’ятника королю Данилу.

 Голос за кадром:

 Класичні психологи відразу скажуть, що "нормальна людина" ніколи не ототожнюватиме себе з жодним персонажем, що це явно помилковий шлях, продиктований бажанням утекти від реального життя. Але наш світ якраз і цікавий тим, що всі ми живемо в абсолютно різних „площинах" і те, яким кожен із нас бачить навколишній світ, — насправді тільки проекція нашого внутрішнього світу.

 Вулички міста. Ведучий йде на площу Ринок. Минає Катедральний костел, де на розі, спираючись на посох,  стоїть білобородий сліпий дідусь з капелюхом у руці.  Площа Ринок. Туристи вздовж вулиці крокують один за одним.

 "Ну то як скажеш... – камера записує голос одного з туристів, їхні обличчя попадають у кадр. Тільки обличчя,    усміхнені, серйозні, здивовані, незадоволені, радісні..

 Голос за кадром:

  Один день з життя мешканців або ж просто подорожніх  міста Львова. Чи можна за один день розшукати героїв, які б не змінюючи зовнішності, були б цікавими персонажами для нашого фільму?

 Місто. Площа Ринок. Люди , які рухаються в звичайному ритмі. І раптом тиша. Ритм руху уповільнюється. Люди  рухаються плавно, повільно... Їхні обличчя, руки... Їхні кроки...

 Голос за кадром:

  А якщо кіно – це лише ірреальний світ, який не відображає дійсності? Прагнення до над реального, пошуки паралельних світів спонукають нас відмовлятися  від  звичного середовища, від людей, що нас оточують.

 Місто. Площа Ринок. Люди із сповільненого ритму переходять у пришвидшений  і щезають. Місто без людей.

 Кадри з фільму: "Матриця”  Нео стоїть перед стіною і не знає в які двері йому зайти.Кадри з фільму: "Халк”  Головний герой перетворюється на зелене чудовисько.  Стрімко біжить. 

 Голос за кадром:

        Дослідники сучасного кінематографу говорять, що епоха, яка прийшла на зміну "визначеності і раціональності”, сформувала і новий тип героя, без якого неможливе мистецтво взагалі, це "тип особистості з розщепленою свідомістю, яка сприймає світ як хаос, і піддається лише поетично- міфологічному осмисленню.

 Студія. Кімната в інформаційному центрі парку "Знесіння”.  Студійці, діти років 9-12, сидять довкола столу.

 Керівник. Розкажіть про своїх улюблених кіногероїв?

Хлопець. З мультика чи кіно?

Керівник. Не має значення. Ви дивитесь мультфільми, кіно, читаєте книги є ж такі персонажі, що подобаються вам по-справжньому?

Хлопець. Є. Мені наприклад трансформери подобаються...

2-й хлопець. А мені губка Боб...

Дівчина. А мені Бендер, Ліла і Фрай.

Керівник. А хто це?

Дівчина. Бендер-робот, Ліла – жінка-циклоп, а Фрай – людина з 20 століття. Це мультик такий є "Футу рама!” називається.

 Керівник розгортає теку з різними фотокартками: це портрети невідомих людей у звичному для них середовищі (жінки, які збирають сіно у копицю,  замріяний чоловік посеред поля у капелюсі, старий дід у кожусі )

Керівник (розставляє фотознімки посеред столу) А тепер розкажіть мені про людей, які тут зображені: хто вони, чим займаються, який у них характер...

 Місто. Вулиця. Люди поспішають. В об’єктив камери потрапляють  деталі їхнього одягу. І раптом очі. Очі невідомого перехожого. Він стоїть і дивиться просто в камеру. Стоп-кадр. Обличчя чоловіка. Знову камера вибирає людину. Стоп-кадр. Декілька людей. Знову стоп-кадр.

 Голос за кадром:

 Візуальні образи слугують суспільству так, як сімейні фотокартки підтримують цілісність соціальних груп. За визначенням дослідників, кінофільми – це символи та емблеми значних подій, які вибудовують соціальну дійсність. Кожен фільм є "миттєвим фотознімком” того чи іншого моменту, проте прочитати його можна лише за допомогою дешифрування повідомлень.

 Студія. Парк "Знесіння”

Хлопець (вказує на портрет діда). Цей чоловік любить читати книжки. Він так багато читав, що тепер багато знає. Розумний дід. Це видно по його очах. А ще він самотній, кожух якийсь обірваний, а може і бідний...

Дівчина. (вказує на пишно вбрану жінку) А ця жінка красива, весела... живе в селі, а в селі свято... от вона і вибралася...

Керівник. Чи можете ви скласти історію про людей, які перед вами?

Хлопець. Можемо, але це не буде дуже цікаво...

Керівник. Чому?

Хлопець. Це звичайні люди, у них немає нічого особливого.

Керівник. Тоді пропоную вам  створити своїх героїв самостійно. А почнемо з маски...

 Місто. Вулиця. Розмальовані персонажі. Біля них знимкуються, кидають гроші, щоб вони рухалися.

 Голос за кадром:

            Поняття "маска" має кілька значень. Походить воно від французького masque та арабського mashara, що перекладається як насміхатися, робити смішним, жарт.

 А має такі значення, як накладання на обличчя певного матеріалу з вирізом для очей;

Кадр:  Чоловік натягує  чорну шапку  з вирізом для очей

Голос за кадром:

Також  може бути  персонаж у масці, що сприймається в цілому: з особливим костюмом, пластикою, голосом.

Кадр: Чоловік у костюмі  П’єро.

    А ще  це один зі способів зображення в драматургії: схематичний, узагальнений тип, що має певну поведінку, обмежений набір рис характеру, пов'язаний із ним сюжетом

Кадр з фільму "Маска” : Головний герой  у масці танцює на вулиці. Довкола інші люди повторюють те саме.

 Студія. Парк "Знесіння”

Студійці малюють паперові маски.

 Голос за кадром:

"Маска" дає можливість зіграти універсальну емоцію, а  її особливість дозволяє розпізнати різні типи персонажів. Театральна маска існує  ще з часів театру Давньої Греції.  Буддійський містерійний театр, комедія дель арте (Commedia de11'arte), японські театри "Но" та "Кабукі" – використовували маски.

Кадр: Зображення давньогрецької маски. Зображення героїв комедії дель-арте. Кадр з вистави японського театру "Но”.

Голос за кадром:

А сьогодні маски - найцікавіший атрибут карнавалу.

Кадр. Венеційський карнавал. Карнавал у Бразилії. Маскований бал.

Студія. Парк "Знесіння” . Студійці ліплять з глини форму людського обличчя.

Обличчя  з каменю. Барельєф на будинку. Ще один і ще. Усі вони різні, з різними емоційними станами.

 Голос за кадром:

 Коли ми говоримо про маску, у створеному актором сценічному вигляді, то перш за все маємо на увазі одну з головних її особливостей: своєрідність, зовнішню виразність, характерність. Частіше за все така маска виражає яку-небудь одну яскраво підкреслену рису вдачі, професійну або соціальну приналежність персонажа. Вона – плід творчої уяви, пошуку, відбору і узагальнення спостережень актора і режисера; і принципи її створення ближче до плаката, ніж до психологічного портрету.

 Студія. Студійці роблять пап’ємаше.